- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження. 

- Коло моїх зацікавлень — барокова література, зокрема богословсько-полемічні трактати XVII –XVIII століть. Отож закономірно, що основу моїх читацьких зацікавлень становлять саме ці тексти. Зараз вкотре перечитувала  «Розыск о раскольнычєской брынской вѣрѣ» Дмитра Туптала, «Обличеніє неправды расколническая…» Теофілакта Лопатинського, «Знамєнія пришєствія антіхрістова и кончины вѣка» Стефана Яворського – усі ці трактати спрямовані проти російських старообрядців, кожен із названих текстів  —  не просто теологічна суперечка, це цілий світ наших авторів, болісне переживання людини вирваної з рідного ґрунту й закинутого в інший світ, у реаліях якого підчас було складно розібратися.  Цікаво, що такі блискучі поети як Стефан Яворський і Дмитро Туптало, чиї тексти без перебільшення можна назвати не лише «золотою добою» барокової поезії, а й української поезії загалом, втрапивши на російські терени власне поетами бути перестають. Будуть, звісно, поодинокі вірші, але такого сплеску поетичного таланту ми вже не побачимо. Лише наприкінці життя озветься Яворський своїм геніальним текстом «Митрополита Муромського і Рязанського слізне з книгами прощання», щоб замовкнути вже назавжди. До речі днями минуло 290 років від дня його смерті.  

І, звісно, щоб не бути суб’єктивною, читаю культову для старообрядців «Кириллову книгу» (цей текст цікавий тим, що основу його складають писання українських авторів – Стефана Зизанія, Івана Вишенського та інших, а от передмова писана вже росіянами є одним із «маленьких шедеврів» російської літератури). А ще «Житіє протопопа Авакума» й «Поморские отвѣты» — у цих авторів теж своя правда, і свій біль від руйнування їхнього світу, і теж висока емоційна напруга аж до самознищення в прямому значенні цього слова.

А ще читаю епістолярій Димитрія Ростовського, прекрасне видання, яке здійснила російський науковець М. Федотова, упорядкувавши тексти й забезпечивши науковий супровід (примітки, коментарі, пояснення слів). На жаль, у нас вкрай рідко так видають  наших старожитніх авторів.

Із сучасного прочитала недавно есеї «З мапи книг і людей» Оксани Забужко й  поетичну збірку «Відкритий райдер» Олени Гусейнової.

Окремим пунктом стоять дитячі книжки, які читаю перед сном меншій донечці,  тут у нас «лідирують» вірші Юрія Бедрика «Тьотя Бегемотя», «Казки П’ятинки» Дзвінки Матіяш, чеховська «Каштанка», а ще вона любить, коли їй читають «Пана Халявського» Квітки-Основ’яненка.

- Як обираєте книжки для читання?  
- Та якихось однозначних рецептів у мене немає. Є коло улюблених авторів, до читання яких повертаюся знову й знову чи чекаю нових книжок. Є книжки, які «відкриваються» мені самі (так свого часу сталося із текстами Дмитра Туптала й Стефана Яворського, якось працюючи в бібліотеці з іншими текстами, надибала в каталозі «Знаменія…» і «Розыск..», замовила із цікавості, а вони не захотіли мене відпустити). Є книжки, які мені радять друзі.

- Що можете порадити для читання іншим? 

- Читайте Сковороду. Не тому, що в нього ювілей, а тому, що він класний, бо, читаючи його розумієш, який прекрасний світ довкола, читаючи його, розумієш, що таке справжня свобода й щастя.  Він вчить нас жити легко. А ще читайте побільше поезії. І обов’язково читайте дітям перед сном!